Тропар Святому Рівноапостольному князю Володимиру Великому, глас 4

Уподобілся єсі купцу, іщущєму добраго бісєра,/славнодєржавний Владімірє,/ на висотє стола сєдя матєрє градов,/ богоспасаємаго Кієва:/ іспитуя жє і посилая к Царскому граду/ увєдєті православную вєру,/ обрєл єсі бєзцєнний бісєр - Хріста,/ ізбравшаго тя, яко втораго Павла,/ і оттрясшаго слєпоту во святєй купєлі,/ душєвную вкупє і тєлєсную./ Тємжє празднуєм твоє успєніє,/ людіє твоі сущє,// молі спастися держави твоєя Рускія начальніком і множєству владомих.

Житіє

Святий Рівноапостольний Князь Володимир був сином Святослава від древлянської князівни Малуші. Народився він у 963 році. Виховав Володимира брат його матері, язичник Добриня. У 972 році князь Володимир став правити Новгородом. У 980 р. у розпал війни між братами Володимир пішов на Київ, в якому княжив його старший брат Ярополк. Перемігши брата, Володимир став правити в Києві. Він завоював Галіцію, змирив в'ятичів, воював з печінігами, поширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до річки Буг на півдні. У нього було п'ять дружин і багаточисельні наложниці. На Київських горах він встановив ідолів, яким стали приносити людські жертви. Тоді загинули за Христа Варяги Феодор і Іоанн. Обставини їх смерті зробили на Володимира сильне враження, і він почав сумніватися ся в істинності язичницької віри.

На запрошення князя до Києва приходили проповідники з різних країн: посли від болгар-мусульман , що жили за Волгою, німці-латиняни, іудеї та греки. Князь розпитував про їх віру, і кожен пропонував йому свою віру. Але саме сильне враження здійснив на нього православний грецький проповідник, який в заключення своєї бесіди показав йому картину Страшного суду. За нарадою бояр Володимир відправив десять мудрих чоловіків, щоб випробовувати на місці, чия віра краще. Коли ці руські посли прибули в Константинополь, то величність Софійського храму, струнке співання придворних співаків і урочистість патріаршої служби зачепили їх до глибини душі: «Ми не знали, – говорили вони потім Володимиру, – на землі ми стояли або на небі». А бояри тут же йому помітили: «Якби віра грецька не була кращою за інші віри, не прийняла б її бабуся твоя Ольга – наймудріша з людей».

Володимир вирішив хреститися, але не хотів підпорядковувати Русь грекам. Тому невдовзі після повернення послів Владимир пішов війною на греків і взяв Херсонес. Звідси він відправив послів до Константинополя до імператорів Василя і Костянтина з требуванням руки сестри їх, царівни Анни. Ті відповідали йому, що царевна може бути дружиною тільки християнина. Тоді Володимир оголосив, що бажає прийняти християнську віру. Але перш, ніж невіста прибула в Херсон, Володимир був вражений сліпотою.

У такому стані, подібно до апостола Павла, він пізнав свою духовну неміч і приготувався до великого таїнства відродження. Царівна, що прибула в Херсон, порадила йому поспішити з Хрещенням. Володимир хрестився (988 р.) і був найменований Василем. При виході з купелі він прозрів душевними і тілесними очима і в надлишку радості вигукнув: «Тепер я пізнав істинного Бога!»

Повернувшись у Київ у супроводі корсунських і грецьких священиків, Володимир насамперед  запропонував хреститися своїм дванадцятьом синів, і вони хрестилися в одній водоймі, відомій у Києві під ім'ям Хрещатика. Слідом за ними хрестилися багато бояр. Тим часом Володимир приступив до знищення ідолів, і головний з них, ідол Перун, був прив'язаний до кінського хвосту, з наругою скинутий з гори і кинутий в Дніпро. За низверженням ідолів послідувало оголошення народу євангельської проповіддю. Християнські священики збирали народ і наставляли його у святій вірі. Нарешті, святий Володимир оголосив у Києві, щоб усі жителі, багаті й убогі, з'явилися у визначенний день на річку для прийняття Хрещення. Кияни поспішали виконати волю князя, розмірковуючи так: «Якби нова віра не була кращою, то князь і бояри її б не прийняли».

У назначений день жителі Києва зібралися на берег Дніпра. Сюди з'явився сам Володимир з християнськими священиками. Всі кияни увійшли в річку, хто по шию, хто по груди; дорослі тримали на руках немовлят; священники на березі читали молитви, а святий Володимир, наповнений захопленням, молився Богу і поручав Йому себе і свій народ.

Після Києва та його околиць свята віра була насаджена в Новгороді. Перший київський митрополит Михаїл в 990 р. прибув сюди з шістьма єпископами в супроводі Добрині, дядька святого Володимира. Спочатку низвергли ідола Перуна, як і в Києві, волочили по землі і вкинули в річку Волхов ; після цього оголошували і хрестили народ. З Новогороду митрополит Михаїл у супроводі чотирьох єпископів і Добрині прибув у Ростов і тут хрестив багатьох, рукопоставив пресвітерів і спорудив храм. Втім, язичництво довго трималося в Ростові, так що перші два єпископи Ростовські, святі Феодор і Іларіон, після многих зусиль у боротьбі з язичництвом вимушені були залишити свою кафедру. Для викорінення язичництва і утвердження святої віри багато тут потрудилися святі єпископи Леонтій і Іаія і Преподобний Аврамій, архімандрит створеної ним Ростовської обителі.

У 992 році свята віра була насаджена в Суздальському краї. Сюди прибув святий князь Володимир з двома єпископами. Суздальці охоче хрестилися.

Двадцять вісім років княжив святий Володимир у землі Руській після свого хрещення і тридцять три роки возсідав на престолі Київському; переставився ж 15 липня 1015 року, вночі, в селі Берестові. Тіло святого князя було покладено в мармурову раку, і, гірко оплакуваний всім народом, він був похований у Десятинному храмі.

Діти святого Володимира, яким він роздав уділи, дбали про розповсюдження і ствердження христианства в підвладних йому областях. Так у Х віці, окрім Києва, Новгорода, Ростова і Суздаля свята віра була насаджена на містах Муромі, Полоцьку, Володимирі Волинському, Смоленську, Пскові, Луцьку, Тмутаракані і в землі древлянській. Згодом у межах країни в'ятичів (у подальшому Курській, Орловській, Тульській і Калузькій губернії ) багато потрудився для євангельської проповіді преподобний Кукша, інок Печерської обителі, який прийняв від язичників мученицьку смерть.

Взагалі християнська віра в перший час розповсюджувалася переважно коло Києва і по великому водному шляху від Києва до Новгорода. Від Новогороду вона поширилася по волзькому шляху. Під впливом православної віри слов'янські племена стали об'єднуватися в єдину державу.

Успішному розповсюдженню віри Христової серед народу сприяло особливо те, що вона розповсюджувалася більшою часткою мирними засобами - проповіддю, переконанням, при цьому, завдяки праці святих Кирила і Мефодія, на рідній слов'янській мові.

Від Русі православна віра Христова проникла в середовище інородців, що жили по сусідству і на околицях Русі.