Тропар Святому Ппреподобному Серафиму Саровському на преставлення, глас 4
От юності Хріста возлюбіл єсі, блаженнє,/ і, Тому Єдіному работаті пламеннє вождєлєв,/ нєпрєстанною молітвою і трудом в пустині подвізался єсі,/ умілєнним жє сєрдцєм любовь Хрістову стяжав,/ ізбраннік возлюблєн Божія Матєрє явілся єсі./ Сєго раді вопієм ті:// спасай нас молітвамі твоімі, Сєрафімє, прєподобнє отчє наш.
Ін (інший) тропар Преподобному Серафиму Саровському Чудотворцю на преставлення, глас 4
От юності Хріста возлюбіл єсі, прєподобнє, /і Тому Єдиному поработаті пламєннє вождєлєл єсі, / в пустиннєм жітіі твоєм нєпрєстанною молітвою і трудом подвізался єсі, / умілєнним сєрдцєм любовь Хрістову стяжав, / Нєбєсним Сєрафімом в пєснословіі споборнічє, / в любві прітєкающім к тєбє Хрісту подражатєлю, / тємжє ізбраннік возлюблєн Божія Матєрє явілся єсі, / сєго раді вопієм ті: / спасай нас молітвамі твоімі, радостє наша, / тєплий прєд Богом заступнічє, / Сєрафімє блажєннє.
Кондак Святому Ппреподобному Серафиму Саровському, глас 2
Міра красоту і яжє в нєм тлєнная оставів, прєподобнє,/ в Саровскую обітєль всєлілся єсі/ і, тамо ангєльскі пожів,/ многім путь бил єсі ко спасєнію,/ сєго раді і Хрістос тєбє, отчє Сєрафімє, прославі/ і даром ісцєлєній і чудес обогаті./ Тємжє вопієм ті:// радуйся, Сєрафімє, прєподобнє отчє наш.
Коротке житіє
Преподобний Серафим Саровський, у світі - Прохор Ісидорович Мошнін, народився в 1754 році в Курську, в сім'ї багатого іменитого купця Ісідора Мошніна та його дружини Агафії. Рано втратив батька. У віці 7 років впав зі дзвіниці Сергієво-Казанського собору, який будувався на місці згорілого раніше храму Преподобного Сергія Радонезького, але залишився неушкодженим. У молодому віці Прохор тяжко захворів. Під час хвороби він побачив уві сні Богородицю, яка пообіцяла його зцілити. Сон виявився правдивим: під час Хресної ходи повз його будинок пронесли ікону Знамення Пресвятої Богородиці, і мати винесла Прохора, щоб той приклався до ікони, після чого він одужав. У 1776 році здійснив паломництво до Києва в Києво-Печерську лавру, де старець Досифей благословив і вказав йому місце, де він мав прийняти послух і постриг - Саровську пустель. У 1778 став послушником у старця Йосипа в Саровському монастирі в Тамбовській губернії. У 1786 році прийняв чернецтво і був посвячений в ієродиякони, в 1793 висвячений в ієромонаха.
У 1794 році, маючи схильність до усамітнення, став жити в лісі в келії за п'ять кілометрів від монастиря. В якості аскетичних подвигів і вправ носив один і той же одяг взимку і влітку, сам добував собі їжу в лісі, мало спав, суворо постився, перечитував священні книги (Євангелія, святоотцівського писання), щодня довго молився. Біля келії Серафим розвів город і влаштував пасічник.
Низка фактів житія преп. Серафима дуже примітна. Одного разу протягом трьох з половиною років аскет харчувався тільки травою яглицею. Пізніше тисячу днів та тисячу ночей о. Серафим провів у подвигу стовпництва на кам'яному валуні. Деякі з тих, хто приходив до нього за духовною радою, бачили величезного ведмедя, якого преподобний годував хлібом з рук (за словами самого о. Серафима цей ведмідь постійно приходив до нього, але відомо, що годував Старець й інших тварин). З найбільш драматичних подій відомий випадок із розбійниками. Згідно з житієм, деякі розбійники, дізнавшись, що до Серафима часто приходять багаті відвідувачі, вирішили пограбувати його келлю. Заставши його в лісі під час щоденної молитви, вони побили його і обухом сокири проломили йому голову, причому святий не чинив опір, незважаючи на те, що був тоді молодою і сильною людиною. У його келії розбійники нічого собі не знайшли і пішли. Преподобний дивом повернувся до життя, проте після цього випадку назавжди залишився дуже згорбленим. Пізніше ці люди були спіймані та опізнані, але отець Серафим вибачив їх; на його вимогу їх залишили без покарання.
В 1807 році преподобний прийняв на себе чернечий подвиг мовчання, намагався ні з ким не зустрічатися і не спілкуватися. У 1810 році він повернувся до монастиря, але пішов у затвор до 1825 року. Після закінчення затвора приймав багатьох відвідувачів з чернечих та мирян, маючи, як сказано в житті, дар прозорливості та зцілення від хвороб. Його відвідували також знатні люди, у тому числі цар Олександр I. До всіх, хто приходив до нього, звертався словами «Радість моя!», будь-якої пори року вітав словами «Христос воскрес!». Був засновником та постійним покровителем Дівеєвської жіночої обителі. У 1831 році святий сподобився видіння Богородиці (дванадцятий раз у своєму житті) в оточенні Іоанна Хрестителя, Іоанна Богослова та 12 дів. Помер у 1833 році в Саровському монастирі у своїй келії під час уклінної молитви.
